“Червоні” традиції продовжують жити в Генічеську?
Час змінює дуже багато, але є і те, над чим він, справді, не владний: це чиновницька душа. Хто б не приходив і не йшов до влади, як би не змінювалося суспільство, епохи, які б тенденції себе не проявляли сьогодні, які б віяння не головували над іншими, чиновницька душа продовжує жити в своєму, старому, особливому світі, де все залишається незмінним, непорушним – наче й не минуло півстоліття. І по-іншому, здається, просто не може!
Зовсім недавно генічеським педагогам у Палаці Творчості був з великою помпою вручений і довірений, так би мовити, в їх виховне розпорядження величезний, 70-ти кілограмовий бюст педагога Сухомлинського. Як водиться, під запальні пісні і браві виступи. Всім присутнім чітко дали зрозуміти, що це не просто масивний шматок каменю – зовсім ні! – це могутня брила являє собою фактично “перехідний червоний прапор” нашого району, яке буде в подальшому урочисто передаватися далі – кращим викладачам наступного календарного періоду! Як будуть визначатися ті самі “кращі”, за якими критеріями, поки не зовсім зрозуміло, але справа навіть не в цьому. Просто дуже вже все, що відбувається своєю атмосферою нагадувало чергову планову “заздоровницю” – зі світлим привітом з далекого комуністичного минулого! – наче час знову пішов назад, тільки костюми і осучаснились. Та ж монотонність промов і перебільшений пафос, ті ж гасла (тільки на інший манер) і казенний дух.
Виникає резонне питання, хто ж організатори цього “лихоліття”? Безпосередній автор повчального монументального витвору (погруддя) – пан Шпак, радник голови Генічеської районної державної адміністрації Олександра Воробйова. Але не той, у якого “магнітофон” (а у посла медальйон – як випливає з кінокласики), скульптор Володимир Шпак. Втім, за частиною мистецтва питань немає, Сухомлинський строго дивиться на нас, як живий … ні, живіший за всіх живих! ( “Невже та сама Тетяна? ..” (с)) Більше цікавить інше: кого це в 21-му столітті вистачило розуму вручати такі кам’яні релікти, та ще й публічно передавати їх “від зміни до зміни” ?!
Невже настільки свіжа туга за гігантськими нудними погруддями з далекого минулого, що такі традиції варто відроджувати і засновувати естафету почесних “бюстоносітєлєй”? Невже таланти і заслуги педагогів району не можна було вшанувати якимось більш гідним і адекватним, сучасним способом?
Як з’ясувалося, “процедурним питанням” відала Ірина Попова, начальник відділу освіти Генічеської райдержадміністрації. Що ж, якщо трохи копнути біографію, то багато тут же стає на свої місця.
Існує така особлива категорія чиновників, що стійко тримають ніс за вітром, а місце – притиснутим задньою точкою намертво до керівного стільця, абсолютно незалежно від того, яка сила сьогодні при владі і хто “командує парадом”! Свого часу Ірина Миколаївна Попова була першим секретарем райкому партії, потім якось непомітно змінила кольори на “біло-блакитні”, затісавшись до лав “регіоналів”, що були тоді на піку. Як відомо, “вчасно зрадити – це не зрадити, а передбачити”. (С) У смутні часи, будучи заступником голови райради від ПР, саме Ірина Миколаївна виступала зі зверненням до президента Януковича (нехай на той момент в бігах) із закликом не враховувати вимоги Майдану. Здавалося б, як на теперішній час – ай-яй-яй! Але натхненна здатність “перефарбовуватися” не зрадила талановитій чиновниці-функціонеру: тепер вона успішно представляє “Батьківщину” і завідує місцевою освітою. Вимагаючи від учнів “вчитися, вчитися і ще раз вчитися”. За всіма заповітами.
Перш, ніж огульно засуджувати: а нехай спробує хтось ще створити такий ось “потрійний тулуп” на льоту! Мистецтво політичного перевтілення!
Зауважимо, сьогодні Ірина Миколаївна готує свою кандидатуру на місцеві вибори, будуючи особисту передвиборчу кампанію, багато в чому, на тих же комуністичних постулатах і свідомо застарілих методиках. Чи не викидати ж, врешті-решт в топку, то що сьогодні народ вживає ?! А то, що вчення вождя почило в бозі, як і голови кам’яні попадали, так це все можна виправити: можна ж в школу притягти нехай інші, але теж бюсти! Щоб дарма душа не сумувала і надією тішилася.
На жаль, але коли “головний оглядач” району підносить учням і викладачів “бюсти і прапори” під виглядом нових славних навчальних традицій, попутно вибудовуючи свою непотоплювану кар’єру, то про який прогрес в освіті і реальні досягнення на цих теренах може йти мова?
Чи багато чого змінилося за всі ці минулі роки? Якщо судити за непідйомним бюстом великого педагога Сухомлинського, що вручається в Будинку Творчості в лютому 2018-го – не так вже й багато. Душу чиновників не зміниш, змінюється тільки антураж … і то в яскраво виражені червоні кольори!
